# Місто, яке забуває

Підготовлений приклад «Задуму».

## 1. Порожнеча на фото

На фотографії Соломія тримала когось за руку. Між нею і матір’ю біліло порожнє місце. Учора там усміхався Тарас. Вона закрила пальцем білу пляму. Так було легше вдавати, що Тарас просто вийшов із кадру.

— Мамо, де він?
Мати поставила на стіл одну чашку.
— Хто?
Соломія не відповіла. З кишені братової куртки випав трамвайний квиток. На звороті його почерком було написано: «Якщо мене не стане — станція Пам’ять. Після опівночі».

## 2. Архів під містом

Опівночі до зачиненої станції під’їхав порожній трамвай. Соломія приклала квиток до скла. Двері відчинилися, а за ними замість вагона тягнулися полиці. На корінцях книжок не було назв — лише імена.

Архіваріус дістав тонкий зошит. «Тарас», — прочитала вона. Він був ще теплий.
— Одне ім’я можна повернути, — сказав чоловік. — Але місце на полиці не має лишитися порожнім.
Він посунув до неї чистий зошит і ручку.

## 3. Ціна повернення

Перед тим як підписати зошит, Соломія вирвала аркуш зі своєї сумки. «Ти любиш чай із чебрецем. Боїшся висоти, але щороку лізеш на дах дивитися на зорепад. Одного разу ти вже загубився. Я тебе знайшла». Вона залишила лист у кишені братової куртки й написала своє ім’я на обкладинці.

Уранці Тарас прокинувся від запаху чаю. На столі лежала фотографія: він із матір’ю, поруч — біла пляма. Під нею хтось вивів олівцем: «Розкажи мою історію». Він довго тримав листа в руках. Потім відкрив чистий зошит і написав перший рядок: «У місті, яке забуває, хтось усе ж пам’ятав мене».
